Чим займається? Вікова психологія вивчає розвиток людини різних етапах життя, періоди цього процесу. Знаючи їх специфіку, визначають зміни у поведінці. У кожного періоду є характеристика, що відбиває як психологічний, а й фізичний стан.
Що вивчає? Життєвий цикл включає ряд вікових криз, які призводять або до деградації, або до розвитку особистості. Відповідно до цієї динаміки вибудовується продуктивне спілкування з людиною.
Що таке вікова психологія
Вікова психологія – це сфера психології, яка досліджує хід розвитку, становлення особистості та особливості її психіки на кожній життєвій стадії.
Об’єкт вивчення у психології вікових груп — трансформація психіки при дорослішанні, діяльність та психологічні якості, активність та індивідуальність людини з віком, нові механізми, наприклад, заперечення як психологічний захист.
Предмет дослідження у віковій психології – це закономірності, причини та тенденції зміни психіки індивіда, його поведінка та світовідчуття протягом усього життя, а головним науковим дослідженням тут є психічний розвиток.
Позначимо розділи вікової психології:
- Психологія дітей та підлітків . Займається вивченням впливу життєвих обставин в розвитку психіки підростаючого покоління, закономірність вчинків.
- Психологія юності . Вивчає особливості розвитку в юнацтві, фізіологічні зміни та внутрішню суперечливість, типову для кризи перехідного віку, світогляд та прагнення знайти своє місце у житті.
- Психологія зрілого віку . Розглядає зміни особистості у зрілості та кризи на життєвому шляху.
- Геронтопсихологія . Спостерігає за психічними процесами на етапі старіння, аналізує ослаблення та згасання психічних функцій, спад темпераменту.
Вивчаючи психіку і людський організм у різні періоди існування і всіх щаблях, вікова психологія відстежує процес формування особистості з погляду психічних процесів та особливостей у конкретному віці, оволодіння знаннями, і навіть головні чинники у житті, які грають у розвитку людини. Вікову психологію називають ще генетичною психологією, оскільки вона вивчає людину в динаміці її психічного розвитку.
Натомість вікова психологія близько стикається і з іншими дисциплінами: загальною психологією, психологією особистості, педагогічною, соціальною та диференціальною психологією. Безсумнівно, загальна психологія узагальнює теорію та практику дослідження психіки (мова, пам’ять, уява, сприйняття, мислення), поєднуючи знання та закономірності в цілісну картину пристосування людини до умов навколишнього світу.
У вікової психології вивчається життєдіяльність індивіда кожному етапі життєвого шляху та зміна психологічного розвитку під час переходу на інший вік.
Кризи у віковій психології
Є такий термін – паспортний (календарний) вік. Це наш типовий вік, що відображає кількість прожитих років з моменту народження. Він має точний тимчасовий кордон (день, місяць, рік) і означає певний ступінь розвитку, який склався характер, адже кожен розвивається в індивідуальному порядку, хтось обганяє у своєму розвитку інших, а хтось запізнюється.
Також є поняття – біологічний вік, він відрізняється від паспортного. Біологічний вік відображає темп індивідуального зростання, зрілості та старіння організму – наскільки особистість сформувалася. Все це пов’язано із психологічним розвитком.
Людське життя Землі обумовлена віковими кризами (від латинізованої форми грецького κρίσις — переломний момент, поворотний пункт). Від того, як долається цей критичний момент, вибудовується життя далі. Важлива сторона тут — вміння долати кризу віку на кожному відрізку часу, інакше психічний розвиток залишиться на рівні того життєвого етапу, на якому людина перестала встигати розвиватися.
Тому впевнені у собі та благополучні люди знають про незмінний вступ у вікові періоди та про особливості їх подолання. Наслідуючи незмінну життєву послідовність, намалюємо кожну стадію кризи у вигляді сходинки (їх всього вісім за Еріксоном):
- I стадія – до 1 року, довіра/недовіра;
- ІІ стадія – 1-3 роки, самостійність/нерішучість;
- III стадія – 3-5 років, ініціатива/почуття провини;
- IV стадія – 6-11 років, майстерність/неповноцінність;
- V стадія – 10-20 років (ключова для розвитку), розпізнавання/змішування ролей;
- VI стадія – 21-25 років, близькість/самотність;
- VII стадія – 25-50 років (зрілість), творчість/застій;
- VIII стадія – 55-65 років (вихід життєвого шляху), цілісність/безнадійність.
Після часового періоду, у якому сформувалося стійке поведінка особистості, починається новий етап. І, коли нагромадилося чимало змін, що допускають перехід на наступний щабель, настає криза. Вікові кризи, як правило, тривають кілька місяців, але за невдалих життєвих обставин можуть затягтися і до декількох років.
Кризи віку сприяють особистісному зростанню, якщо людина справляється з внутрішніми протиріччями і несприятливими обставинами, інакше цей переломний момент призведе до особистісної деградації.
Вікові групи у психології
Уявлення про вік у психології пов’язане не з прожитими роками людини, а з її психологічними якостями, особливостями моделей поведінки. Деякі діти, наприклад, не по роках розважливі і не здатні на неадекватні вчинки, а юнаки можуть у багатьох ситуаціях бути як діти.
Вікові особливості проявляються у навчанні, у мисленні, у пам’яті та сприйнятті, у розмові та інших характеристиках. Вік виявляється ще більше в індивідуальності, у відношенні до світу, у тому, що цікаво і що мотивує саморозвиток.
Віковий період має свої хронологічні межі. Але вони можуть зміщуватися, і якщо одна зріла людина увійде в новий період віку раніше, то інша може це зробити пізніше.
Вік – це сукупність природних змін у фізіології та психіці особистості, і ці метаморфози не належать до індивідуальних понять. У людей, які нормально еволюціонують, ці зміни загальні, ось чому їх називають типологічними. Той чи інший характер віку може бути викликаний історичною обстановкою, в якій йшло становлення особистості, спадковістю та вихованням, життєдіяльністю та взаємодією з навколишнім світом. І це все впливає лише на періоди часу переходу від віку до віку.
Кожна вікова щабель має власну специфіку розвитку на соціумі — це зв’язок зовнішньої та внутрішньої середовищ особистості, сприяють її становленню. Таке поєднання умов комунікації породжує нормальні психологічні якості, які є спільними громадянам однієї вікової групи.
Вік – це своєрідний період фізичного, психологічного та поведінкового розвитку, характерний своїми особливостями. Ось кілька видів віку:
- Біологічний – ступінь розвитку організму.
- Соціальний – рівень розвитку соціальних ролей.
- Психологічний – властивість психології та вчинків.
- Фізичний – числовий показник розвитку (тижня, місяці, роки).
Періодизація у віковій психології
Кожна періодизація умовно поділена на три групи:
Періодизація за зовнішнім фактором
До першої групи ставляться уявлення у тому, що у розвиток особистості впливають зовнішні чинники. Це позиція таких вчених, як
- Карл Бюлер (німецький психолог); відзначав три стадії: інстинкт, інтелект, навички.
- Рене Заззо (французький психолог); підкреслював взаємозв’язок періодів із рівнем освіти. До трьох років – раннє дитинство; 3-5 років – дошкільне дитинство; 6-12 років – початкова освіта; 12-16 років – середня школа; старше 17 років – вища професійна освіта.
- П. П. Блонський (філософ, психолог); обґрунтував періоди, спираючись на перетворення зубів – беззубе дитинство, стадія молочних зубів, постійних зубів.
Періодизації за внутрішнім фактором
Друга група поділена на періоди розмежування за внутрішніми критеріями особистості.
Основа позиції Зигмунда Фрейда (австрійський психіатр та мислитель) – періоди статевого дозрівання.
Лоренц Колберг (американський психолог) наголошував на моральному компоненті особистості і виділив три етапи:
- страх покарання – від народження до семи років;
- сором перед оточуючими – 13 років;
- совість – від 16 років.
Жан Піаже (швейцарський психолог та філософ) головним вважав показник розвитку інтелекту. Він зафіксував такі етапи:
- сенсомоторний – від народження та до двох років;
- доопераційний – 2–7 років;
- конкретні операції – 7-12 років;
- формальні операції – 12-17 років.
Періодизації на підставі ознак
Розподіл вікового розвитку на етапи В. І. Слободчикова (доктор наук, професор):
- пожвавлення (від народження та до одного року);
- одухотворення (1-6 років);
- персоналізація (6–18 років);
- індивідуалізація (18-42 років).
Адольф Дістервег (німецький педагог) встановив три вікові стадії — панування відчуттів, пам’яті та розуму.
Визначення вікової групи за фізичними ознаками
Жодна з перерахованих вище періодизацій щодо психології розвитку не змогла отримати конкретних доказових результатів. І тому питання точної вікової періодизації на сьогоднішній день залишається відкритим. Проте головні групи вікових груп позначити цілком можна.
Для цього правильніше застосовувати періодизацію за фізичною ознакою:
Новонародженість (від народження до двох місяців)
Неонатальний період – один із важливих періодів психічного розвитку дитини: малюк вперше бачить світ навколо себе, пристосовується до нових умов існування поза утробою матері. Цьому допомагають вже досить розвинені на момент появи світ природжені захисні рефлекси: нюх, температурна чутливість, і навіть тактильна і больова чуйність. Новонародженість вважається віковою кризою у житті людини.
Особливості новонародженості – це мале розмежування сну та неспання, переважання загальмовування над емоціями, імпульсивність рухів. Через місяць формується слухова та зорова зосередженість. Кульмінацією дитинства є комплекс пожвавлення – немовля дізнається обличчя мами та реагує посмішкою, швидкими рухами ручок та ніжок. Так закінчується етап новонародженості.
Немовля (від двох місяців до одного року)
Фізичний розвиток у цей час активно просувається стежкою умінь і навичок рухатися. У сім місяців дитина вже сидить стійко, до 10 місяців починає повзати і стояти зі страховкою дорослих, а до року вже ходить.
У психічному розвитку у віці важливе формування сприйняття — знайомство з різноцвіттям, оточуючими предметами, різними емоціями; формується зорова пам’ять. До одного року можна вже говорити про сенсомоторний інтелект дитини.
З чотирьох місяців дитина починає гуляти – це задатки мови. Після півроку чути лепет (перші звукосполучення). Якщо дитина плаче, то помітні емоційні нотки (скарга, поклик, наполегливість). У віці одного року він реагує приблизно на 20 слів родичів і сам може сказати кілька слів. Йде процес сприйняття емоційних настроїв, що виявляються повсякденно — смуток, переляк, подив, радість, зацікавленість.
Раннє дитинство (від одного до трьох років)
Дитина взаємодіє з навколишнім середовищем, що сприяє його входженню до соціуму. Удосконалюється руховий апарат. Діяльність у ранньому дитинстві переважно виражена у грі. За допомогою малювання, вирізування, аплікації, ліплення розвивається дрібна моторика рук. Для психічного розвитку дуже важливим є оволодіння сприйняттям (підбір за розміром і кольором фігурок, орієнтування в просторі).
Збільшується словниковий запас, формується смислова пам’ять. До кінця раннього дитинства малюк складає прості пропозиції. Розуміючи призначення речей, він навчається образному мисленню, а процес уяви до трьох років допомагає підбирати улюблені казки. В цей час починає проявлятися характер, самостійність, малюком засвоюються вимоги до поведінки.
Дошкільний вік (від трьох до 6–7 років)
Після трьох років дитину тягне до спілкування, це помітно по колу сусідських дітей у дворі, що з’явилися поруч із ним, або одногрупників у дитячому садку, співучасників у спільній діяльності. Сюжетно-рольові ігри у дошкільному віці сприяють психічному розвитку. До 4-6 років дитина вже потребує друга. Діти вчаться домовлятися, миритися, проявляють творчу активність, знаходячи собі місце у грі.
Добре працює уява. Вікова психологія дітей у цей період відрізняється тим, що до шести років дитина може переказати казку, яку йому читали, передати образ предмета і як він пов’язаний з іншими об’єктами. Формується причинно-наслідкове мислення, що допомагає вибрати правильну лінію поведінки. Дошкільнята намагаються керувати своїми вчинками, можуть постояти за себе. Розвивається інтелект, дитина починає мислити в умі, висловлювати свою думку, співчувати, виникає самооцінка.
Молодший шкільний вік (6–11 років)
Подальший розвиток дитини йде у класі, у шкільному колективі, у нових умовах. До 11 років виникає посидючість, складається узагальнене сприйняття, зосередження на улюбленому шкільному предметі. Активізується довільна пам’ять, що потребує вольових зусиль, переважає словесно-логічне мислення — розв’язання школярем завдання, відповідь біля класної дошки тощо.
Формуються особисті якості школяра — відповідальність, працездатність, моральні принципи. Відбуваються зміни у емоційної складової, які у більш спокійному сприйнятті дійсності й у тривалої дружбі з однолітками.
Підлітковий вік (11-14 років)
У розвитку підлітків відіграє роль гормональна перебудова у дівчаток і чоловіків. Якщо раніше гормональний фон у них був майже однаковий, то тепер активне вироблення гормонів стає все помітнішим. Це не лише на фізичний стан, а й викликає психічні зміни. Проглядається тенденція до незалежності та самостійності, до бажання відокремитися.
Основною діяльністю підліткового періоду є стосунки коїться з іншими хлопцями. Складається логічне, рефлексивне мислення, коли дитина налаштована на знаходження сенсу подій, що відбуваються, формування своєї точки зору. Зростають інтелектуальні та творчі здібності, кмітливість. Розвинена мова, яку підліток використовує за ситуацією, застосовуючи різні стилі, спілкуючись з різношерстими опонентами. Замислюється про свою роль у майбутньому житті.
У формуванні особистості йдуть глибокі процеси – бажання усамітнитися, з’являються почуття туги чи смутку, сильні внутрішні переживання. Зазвичай, внутрішній світ підлітка для дорослих закритий.
Юність (15-23 роки)
Юність характеризується закінченням фізіологічного розвитку. Головним питанням стає прояв своєї волі – самовизначення, критичне ставлення себе. Ставляться тимчасові обмеження, терміни, оскільки юнак приміряє себе перспективу.
Накопичений досвід дозволяє бачити себе в навколишньому світі як особистість та свою роль у реальності. Формуються власні принципи, думка. У віковій психології період юності відзначений такими рисами, як повнота сил, нестримність та яскравість характеру. Набувається комунікабельність, викликає інтерес питання кохання та близьких стосунків.
Молодість та зрілість (30–60 років)
Час молодості та зрілості падає на час навчання новим навичкам, вдосконалення у професії, створення сім’ї, розуміння ролей батька та чоловіка, знаходження свого місця в соціальному середовищі та оволодіння самоконтролем.
Зріла особистість прагне розвиватися, вміє швидко пристосовуватися до нових або змінених умов у соціумі, зважувати свої бажання та приймати рішення, а також здатна гідно взаємодіяти з іншими людьми.
За 30-річним кордоном уже чекає невеликий фізичний спад. Головними завданнями стають робота та сім’я. Психологічна зрілість це коли людина є автором свого життя.
Між 30–40 роками відбувається сплеск діяльності творчих людей. У 40–50 років деякі індивіди погіршують процес мислення.
Старість (від 60 років)
Психологія вікових людей пояснює старість як завершальний період життя, грає особливу роль системі життєвого циклу. Старість характеризується прогресуванням ослаблення фізичних життєвих функцій, інколи інтелектуальних. Цей останній період життя в історії суспільної думки оцінювався по-різному і суперечливо.
Головною діяльністю людини, що пожила, стає адаптація до виходу на пенсію, нового виду зайнятості, улюблених занять, наставництва. Що ж до психічного розвитку, то знижується різного роду чутливість — зменшується пильність, слабшає слух. У науковій літературі описані найвідоміші соціальні та психологічні відмінності людей похилого віку:
- зниження комунікабельності;
- заниження самооцінки та самоповаги;
- спад суспільної активності;
- зменшення стійкості до стресів;
- зростання почуття невизначеності;
- схильність до смутку без причини тощо.
У класифікації Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я зазначено три стадії цього періоду:
- літній вік – 60-74 роки;
- старечий вік – 75-90 років,
- довгожителі – понад 90 років.
Старість відбивається на всіх по-різному. Деякі залишаються в прекрасній фізичній формі та здоровому глузді, а в інших виникають труднощі. Психологія вікових людей показує, що у кожного відбувається індивідуально. Але одна особливість однакова – людина починає цінувати життя.
Методи дослідження у віковій психології
Психологія вікових груп застосовує різні способи вивчення, використовуючи методи інших сфер психології – загальної, диференціальної, соціальної.
- Спостереження
Спостереження підходить для роботи з дошкільнятами. Визначається мета, складається програма спостереження та плануються кроки. Успіх цього способу залежить від періодичності спостережень. Молодші діти — менші за перерви між спостереженнями.
Діти при цьому тримаються невимушено, не виступаючи в жодних ролях. І це ефективно контролю.
- Опитування
Опитування проводяться письмово і усно, складність лише на відмінності сприйняття в дитини і дорослого. Дорослий ставить питання, вкладаючи свій сенс, але дитина може зрозуміти його зовсім по-іншому. Просто потрібно переконатися в тому, що дитина правильно зрозуміла питання, а потім проаналізувати відповідь.
- Експеримент
Метод експерименту відрізняється надійністю. У процесі експерименту організується обстановка, породжує різні емоції чи дії дитини, необхідних дослідницької роботи — нерідко як ігор. Коли малюк захоплений грою, він почувається розкуто і здатний показати свої таланти та вміння. Потрібно лише постійно підтримувати увагу дітей. Цей метод вважається точним і переконливим.
- Поперечні та поздовжні зрізи
Цей метод допомагає, застосовуючи різні методики, у дослідженні колективу дітей із конкретними параметрами. Йде одночасне вивчення вікових відмінностей, фізичних та психічних особливостей дітей у групі, їх розвиток. Це тривале дослідження певного колективу. Так виявляються зміни у психічному розвитку, вивчаються причини цього.
- Тестування
Тестування дає змогу виявити рівень інтелектуального та особистісного розвитку у дітей. Цей метод здатний визначити, чи склалися позитивні якості учня. Тести схожі на опитувальники для дорослих, лише вік опитуваних не упускається з уваги.
- Бесіда
Розмова ведеться саме з самою дитиною, яка дає відповіді на поставлені йому запитання. У цьому методі важлива доброзичлива ситуація і тактовність, тоді від розмови буде ефект.
- Анкетування
Спосіб анкетування – це добування відповідей на продумані запитання. Анкетування буває усним чи письмовим, індивідуальним чи груповим.
- Аналіз діяльності
Аналіз результатів діяльності складається із перегляду робіт дітей (щоденники, зошити, твори, малюнки тощо). Так можна проаналізувати стан психіки дитини, її внутрішній світ, сприйняття довкілля, усвідомлення дійсності.
У цьому вся методі криється зв’язок психічної життя дитини з його діями. Це виявляється у змісті його робіт. Аналізуючи їх, фахівці можуть зафіксувати міру уяви, розвиненість мислення, талановитість підростаючої людини.
Основні теорії вікової психології
Суперечності теоретиків криються у різному підході до аналізу досліджень та характеру особистості. У концепціях вікової психології, заявлених різними експертами, наголошувалося на важливості того, що дійсно є домінантною ознакою у розвитку психіки особистості.
Представлені основні теорії:
Теорія конвергенції
Теорію двох чинників створив У. Штерн. Думка Штерна у тому, що еволюція є результатом конвергенції (процес зближення компромісів) внутрішніх умов із зовнішніми.
Ця теорія припускає, що психіка розвивається як зсередини індивіда, і зовні, впливають і спадковість, і світ.
Психоаналітичні теорії
Психоаналітичні теорії розвинув Зіґмунд Фрейд. Особистість він поділив на три елементи:
- “Воно” – примітивний, сформований на інстинктах.
- “Я” – відтворює реальність і зовнішній світ.
- «Над-Я» містить норми моралі.
Періоди психічного розвитку за Фрейдом аналогічні до періодів формування сексуальної енергії.
- Оральний – до одного року. Головним місцем є зона годівлі.
- Анальний – до трьох років. Анус – джерело лібідо, це пов’язано з привчанням малюка до охайності.
- Фалічна стадія – 3-5 років. Найвищий рівень сексуальності у дітей. Ерогена зона – геніталії.
- Латентна стадія – 5-12 років. Лібідо знижується. На цьому етапі йде нагромадження досвіду.
- Генітальний період – 12–18 років. Основним у молодої людини є інтерес до сексуального спілкування.
Епігенетична теорія
Ця теорія Е. Еріксона побудована на психоаналізі, він описав елемент «Я» у Фрейда як взаємини із суспільством. За твердженням Еріксона, “Я” спирається на існування соціуму. Його метод ґрунтується на особистості та на характері суспільства.
Теоретик основою поділу на періоди помістив зародження кожному етапі нового якості, продиктованого суспільством.
Теорія соціального навчання
Теорія аналізує, як дитина адаптується в суспільстві та запам’ятовує правила життя в ньому. Послідовники цього вчення вважають, що виховання може вестися також у вигляді наслідування. На думку А. Бандури, батога і пряника в процесі навчання недостатньо. Дитина бере приклад із поведінки близьких людей.
Роберт Сірс (американський психолог) виділив три етапи розвитку у дитячому віці:
- рудиментарна поведінка – ґрунтується на звичайних від народження потребах, навчання йде в період дитинства;
- первинні мотиваційні системи – навчання та соціалізація в сім’ї;
- вторинні мотиваційні системи – навчання поза сімейного середовища.
Часті питання про вікову психологію
Відповідаємо на популярні запитання.
Для чого потрібне знання вікової психології у звичайному житті?
Знати та застосовувати основні навички у сфері вікової психології потрібно для кращої взаємодії у суспільстві, для ефективної комунікації та взаєморозуміння між людьми. Наприклад, можна зрозуміти, що відбувається в конкретний період часу з вами та з оточуючими вас людьми.
Що таке вікові психологічні кризи?
Кризи віку – це значні, невеликі за часом (до одного року) періоди становлення з виразними психологічними змінами. Вікові психологічні кризи необхідні нормального, динамічного розвитку особистості. Вони виникають при переході від одного вікового етапу до іншого і пов’язані з якісними перетвореннями у діяльності, у соціальних відносинах та інше.
Як визначити зміну вікової групи у психології? Лише віковим періодом?
Психічне розвиток — це перебіг як кількісних змін. Не можна сказати, що з віком щось побільшало або зменшилося. Розвиток – це переважно народження в психіці людини чогось нового у певні періоди життя (готовність до школи дітей-семирічок, почуття дорослості у підлітків). Це точка зростання.
