З дитинства нас вчать, що бути оптимістами це чудово. Потрібно шукати щось хороше та позитивне у будь-якій ситуації, тоді й жити буде легше. Саме так чинила маленька дівчинка Полліанна, чий образ був створений Елінор Портер в однойменному романі. Однак її життя це не зробило легшим чи цікавішим. Чим так характер вигаданої Полліанни зацікавив психологів, що вони поклали його в основу психологічного синдрому? І наскільки корисний винятково позитивний настрій у житті?
Хто така Полліанна?
Полліанна — дівчинка-сирота, яка після смерті батьків переїхала жити до своєї тітки, яка не любила її і не прагнула наповнити життя підлітка добротою і турботою. Шукати позитивні сторони у будь-якій життєвій ситуації доводилося самій Полліані, адже саме цьому методу створення щасливого життя навчив її колись пастор.
Вигаданий образ незвичайної дівчинки виявився близьким багатьом людям. Її «гра в радість» стала основним принципом позитивного ставлення до життя, який багато хто готовий взяти на озброєння. Але наскільки корисно викреслювати всі негативні емоції зі свого життя?
Ефект Полліанни у психології
Вперше про «принцип Полліанни» заговорили у 1969 році дослідники Бушер та Осгуд, які підтвердили той факт, що люди легше та впевненіше погоджуються з позитивними характеристиками своєї особистості. Потім в 1978 психологи Матлін і Станг описали схильність людини акцентувати увагу і запам’ятовувати більшою мірою позитивну інформацію, ніж негативну.
Пояснення синдрому Полліанни знайшлося особливостях будови нашої психіки . Доведено, що мозок обробляє позитивну інформацію точніше та якісніше, ніж неприємну. Він вибирає з побаченого те, що приносить добрі емоції.
Це пояснює, чому у людської пам’яті позитивні події зберігаються і відтворюються точніше і коректно навіть через великий проміжок часу, ніж обставини з негативним емоційним досвідом.
Така особливість мислення допомагає нам зберігати почуття психологічного комфорту та використовується як захисний механізм. Вона не пов’язана з ілюзіями чи спотвореним сприйняттям дійсності.
Позитивний ефект від синдрому Полліанни
Ефект Полліанни не є унікальним феноменом. Більшість дітей здатні радіти всьому новому та незвичайному. І лише згодом дорослі через виховання змушують їх приховувати власні емоції. Внаслідок цього готовність до радості блокується, і з’являється недовіра до миру, страх, настороженість. Дитина змінює відчуття прекрасного на очікування небезпеки. А це благодатний ґрунт для депресій та неврозів.
Щоб навчитися знову радіти, потрібно:
- частіше відвідувати галереї, музеї, щоб спостерігати гарні картини та скульптури;
- розвивати у собі творче мислення;
- тренувати спостережливість;
- акцентувати увагу на пережитих хвилинах радості.
Негативні наслідки синдрому Полліанни
Але в принципу Полліанни є і негативна сторона, яка може негативно вплинути на життя людини. Його суть передає нездатність людини переживати негативне за повної концентрації лише з позитиві. Мозок свідомо відсіює частину негативної інформації, щоб згладити реальну обстановку навколо та зменшити кількість неприємних подразників.
Ігноруючи очевидні загрози або погані новини, ми наражаємо себе на ще більшу небезпеку. Адже недарма природа заклала у людині механізм виживання, у якому передбачена наша здатність свідомо концентрувати увагу до подіях з негативним контекстом. Відстежуючи їх, людина намагається передбачити потенційну загрозу її існування.
Якщо захисний механізм синдрому Полліанни стає повсякденною поведінкою, розумові процеси починають працювати неточно. При сприйнятті будь-якої події важливо не так приділяти увагу його емоційному забарвленню, як оцінювати зміст того, що сталося.
