Про що мова? Історія психологія показує розвиток вивчення розуму та поведінки людини. Незважаючи на те, що як наукова дисципліна психологія утворилася наприкінці ХIХ століття, спроби осмислити людські мотиви та реакції були ще в ранній Античності.
На що звернути увагу? Виділяють три великі розділи, що формувалися протягом усієї історії психології: наука про душу, наука про свідомість та наука про поведінку. Вони включають уявлення і праці вчених з давніх часів до наших днів.
Важливість історії психології
Людина, яка хоче почати вивчати історію психології, обов’язково має якусь мету. Це може бути необхідно студенту для успішного складання іспиту та подальшого здобуття спеціальності, пов’язаної з психологією. Є й багато інших варіантів.
Наприклад, продавець книг хоче краще розібратися в історії психології, щоб мати можливість консультувати покупців і тим самим збільшити продаж, адже книги на подібну тематику купуються читачами найчастіше. Далі він замислиться, чому це так?
Значить, у книгах з психології є особлива інформація, яка так потрібна людям. І на цьому етапі з’являється ще одна причина, через яку варто вивчати історію психології. Щоб добути ту саму особливу інформацію, історики шукають відповіді в законах, які керують наукою, і знаходять у них те, чого потребує людина за всіх часів.
Методологи, що спеціалізуються на будь-яких науках, чи то фізика, біологія, психологія чи будь-яка інша, сходяться на думці, що предмет тієї чи іншої науки неможливо пізнати повною мірою без знання її історії.
І ця причина, через яку варто почати вивчати історію психології, зрозуміла. Адже день у день ми потрапляємо в ситуації, які неминуче призводять до думки, що для кращого розуміння самої себе людина має знати нашу історію. Те саме стосується і психолога: якщо він бажає досягти певних висот у своїй професії, йому знадобиться про джерела необхідної для його роботи інформації. Саме цю проблему може вирішити історія психології.
Фактори та принципи розвитку психології
Основним чинником називають логіку розвитку знань, що спираються на психологічну документацію. І на нього впливає зміна предмета логіки, суміжні з психологією науки, розвиток принципів та категоріального устрою психології. Інші причини є більш суб’єктивними, і тому таке ж детальне їх вивчення та отримання однозначних відповідей неможливо. Це безпосередньо залежить від соціальної ситуації розвитку науки та індивідуальних рис особистості певного вченого.
Соціальна ситуація впливає таким чином, що від суспільних та історичних умов, а також культурного та політичного оточення залежить не лише зміст наукових праць, а й їхня популяризація. Завдяки цим умовам розвиваються наукові школи та напрямки.
Методологічні принципи психології, що становлять особливу цінність:
Детермінізм
Для цього принципу характерна думка про наявність між усіма психічними явищами причинно-наслідкового зв’язку. Це означає, що все, що відбувається в нашій душі, є певна причина, яку можна виявити і дослідити. Відповідно, можна знайти пояснення, чому вийшов саме такий результат, а не інший.
Такі зв’язки розкриваються з різних підстав, й у історії психології пропонувалося кілька способів це. Пізніше, у XVII столітті Декартом було запроваджено таке поняття, як механістичний детермінізм. Тим самим вчений довів, що всім психічним процесам можна знайти пояснення з допомогою законів механіки.
Однак історія розвитку психології ще більшою мірою пов’язана з біологічним детермінізмом, що виник на одному етапі з теорією еволюції. Для цієї теорії характерна ідея, що психічний розвиток визначається пристосуванням до умов зовнішнього середовища, тобто все, що відбувається в психіці, має суворо певну мету – якнайкращу адаптацію живої істоти до умов його проживання.
Саме цей закон пізніше став аксіомою всіх психологічних напрямів, поширившись на психіку людини. Його по праву можна назвати психологічним, адже в основі лежить ідея, що процес розвитку психіки рухається вперед завдяки поставленій меті і їй пояснюється.
Системність
Усередині принципу системності лежить опис та пояснення основних типів взаємозв’язку різних сторін психіки та сфер психічного. Для нього характерна теорія, що існує внутрішній зв’язок психічних явищ один з одним, завдяки якому вони стають цілісними і набувають нових властивостей. Варто згадати, що ці зв’язки та його властивості досліджувалися у межах психології протягом багато часу.
Розвиток
В основі принципу розвитку – ідея безперервного розвитку психіки, а отже, найадекватнішим способом її вивчення є дослідження закономірностей цього процесу, його типів та етапів. Такий принцип визначає, що є два різновиди психічного розвитку – філогенетична та онтогенетична, тобто розвиток психіки на кожному етапі становлення роду людини або життя дитини.
Основні етапи історії психології
Розглянемо основні етапи розвитку психології.
Поняття психології як науки про душу
Початок донаукового періоду та історії загальної психології відносяться до VII-VI століття до н. е. Тоді душу вважали двійником тіла, не зведеним до матерії, і трактували через легенди і міфи, релігійні вірування, де вона наділялася автономністю і силою, здатної спонукати дії. Усе це згодом стало основою поглиблених роздумів про природу душі.
Вивчаючи питання про здібності, якими наділена душа, перші філософи концентрували свої роздуми на пошуку способів, якими душа приводить людину в дію і бере над нею керівництво. Відповіді це питання можна знайти у діаді ідеалізму і матеріалізму.
На думку прихильників матеріалізму, душа була частиною матерії, тому метою пошуку була її першооснова. І доки її шукали, одночасно з цим процесом почався розвиток концепцій стихійного матеріалізму, творцями яких були Фалес (вважав воду основою світобудови, а психіку – одним із станів води), Анаксимен (для якого світобудова будувалась на повітрі і душа мала повітряну природу), Геракліт (Вважав вогонь основою всього сущого, а душу вогнем, психея уявлялася їм як особливий стан полум’я).
Але через деякий час Анаксимандр почав писати про неможливість матеріального об’єкта бути основою світобудови і душі і, як наслідок, про її фізичну природу (апейрон). Демокрітом і Левкіппом розвивалася ідея атомізму, основна думка якої полягала в тому, що все, що нас оточує, складається з атомів, у тому числі і душа. Розвиток цієї ідеї відбувався завдяки Геракліту, який пізніше назвав Логос рушійною силою всього та визначив, що його закони є непорушними для всього. Це почало розвитку концепції детермінізму.
Протиставлення таким думкам послужили ідеї ідеалізму, що виходять від Сократа і Платона. Вони вважали, що через детермінізму та загальну обумовленість життя люди позбавляються свободи волі, вибору та принципів моральних вчинків. Що душа є джерелом розуму і моральності, які природа незрозуміла через моральні принципи.
Розвитком власних ідей у дусі ідеалізму займався і Аристотель, але в їх основі лежала теорія, що, незважаючи на відсутність у душі речової природи, вона не здатна існувати окремо від матерії (як вважав Платон), вона одна з функцій живого, яка дає можливість йому самореалізуватися.
Психологія як наука про свідомість
У середні віки (IV-ХVII ст. н. е.) знову відбуваються важливі зміни в історії становлення психології. Зміщуються на другий план філософія та природничі науки, свідомість людей прагне релігії та догми: стає більше християнських навчань, люди починають вірити, що Бог єдиний. Тут відбувається розвиток схоластики – напряму, що відрізняється раціональним обґрунтуванням релігійних догматів.
Віра в церкву стає непохитною, до неї переходить влада над людьми, а їхня душа тепер починає трактуватися лише в рамках релігії. Якщо розглядати її з боку теології, то душа є посередником між нашим матеріальним світом і Богом.
На період ХIII-ХV століть припадає початок активного протистояння релігійному догматизму, де бере початок епоха Відродження. Цей часовий період відрізняється гуманізацією науки і всіх галузей знань. У творчості йшов постійний розвиток ідей про те, що людина може саморозвиватися та самовдосконалюватись (Ф. Петрарка, Д. Аліг’єрі). Твори художників та скульпторів вражали схожістю з реальними людьми, їх емоціями та почуттями. Зростав інтерес до природного вивчення людини (Леонардо да Вінчі).
Ближче до початку ХVII століття відбувається виділення двох основних напрямів у психології: раціоналізму та емпіризму. Послідовники першої течії (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц) вірили в те, що розум є основою буття буття. Р. Декартом висувається ідея дуалізму, у межах якої відбувається поділ всього буття буття на матеріальне (речі) і духовне (думки).
Через це утворилася серйозна психофізична проблема: як утворюється зв’язок між тілом (матерією) та душею (духовною субстанцією). Щоб її пояснити, Р. Декартом була висунута механістична (детерміністська) концепція, що стала відправною точкою розвитку ідеї центрального рефлексу: всі дії тіла відбуваються механічно, а керування ним здійснює душа, яка розташовується всередині головного мозку. Виходить, що відбулася трансформація душі на поняття свідомості. З цього моменту подальший розвиток психології пішов як наука про свідомість.
Пропозиція Б. Спінози полягала над поділі тіла і душі, а поясненні одного через інше: духовне як прояв матеріального. Це стало початком нової ідеї, що психічне також піддається спостереженню, як і матеріальне.
Далі пішов розвиток емпіричної психології (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк, Д. Берклі, Д. Юм), основною ідеєю якої було спостереження за окремими психічними явищами, поділ їх на класи і встановлення між ними закономірностей. З’являється поняття двох рівнів діяльності свідомості, запроваджене Дж. Локком: сприйняття, думка та рефлексія (процес спостереження за думками та їх споглядання).
Так відбулося зародження ідеї інтроспекції, оформлення якої як метод дослідження свідомості завершилося в Лейпцигу в лабораторії В. Вундта. Тут експериментальна психологія перетворюється на статус самостійної науки. Свідомість було поділено на незалежні один від одного елементи – почуття, образи, відчуття, а психологію почали розуміти як науку про елементи свідомості. Але результатів ця ідея не принесла і виявилося сумнівною, що вплинуло на формування такої течії в психології, як функціоналізм.
Одним з найбільш значущих його представників вважається У. Джеймс, який висунув ідею про вивчення функцій свідомості та їх значення для пристосування людини до навколишнього світу. Він вважав, що психологія є наукою про функції свідомості. Тоді ж У. Джеймсом процеси свідомості були поділені на два види: довільні та мимовільні. Такий підхід допоміг поступово перейти до біхевіоральних концепцій.
Історія психології як науки про поведінку
Зародження течії біхевіоризм відбулося на початку ХХ століття в США, основне завдання полягало у вивченні об’єктивних проявів індивіда – його поведінки, для якої були потрібні об’єктивні методи спостереження, закріплення інформації та її обробки.
Сам біхевіоризм містив у собі кілька напрямів: класичний (Дж. Вотсон), де під поведінкою розуміли розширення переліку умовних рефлексів; необіхевіоризм (Е. Толмен, Б. Скиннер), де поняття «поведінка» перестало існувати як реакція на стимул і почало описуватися певними внутрішніми властивостями, соціальним навчанням (А. Бандура), для якого характерне трактування поведінки як результату навички.
Необихевиоризм – етап початку когнітивної психології (У. Найссер), де формування поведінки переважно залежало від когнітивних функцій людини (пам’яті, способів обробки отриманої інформації та її засвоєння тощо. буд.).
Розвиток поведінкової психології також йшло через гештальт-психологію (Т. Вертгеймер, У. Келлер, До. Левін, До. Коффка), де поведінка індивіда пояснюється як прояв процесів у цілісної системі людини. Іншими словами, поведінка є однією з частин цілого, що відбувається всередині нас.
Послідовники гештальт-психології сформували таке поняття, як «психічний образ», який став спростуванням бізевіоральної ідеї, згідно з якою розвиток людини відбувається через проби та помилки. Позиція гештальту заснована на наявності цілісного психічного образу всередині людини, який впливає на реалізацію дій та поведінкових реакцій.
Історія психології в Україні
Як розвивалася психологія в Україні?
Як зароджувалась вітчизняна психологія в XIX столітті
Психологія – це одна з областей знань, яку члени світової спільноти визнали наукою лише наприкінці ХIХ століття, коли фахівцем у галузі фізіології та психології з Німеччини В. Вундтом було відкрито першу в усьому світі психологічну лабораторію в Лейпцигу.
Основоположником експериментальної науки в Україні вважається талановитий російський фізіолог, психіатр, невропатолог та фахівець із психології В. М. Бехтерєв (1857-1927). Він був першим лабораторію, що спеціалізується на експериментальній психології, що відкрив у 1885 році в Російській імперії при клініці Казанського університету.
У 1908 році Бехтерєвим було засновано інше, що мало для науки не менш важливе значення, установа – інститут психоневрологи в Санкт-Петербурзі, який став центром, в якому проводилися комплексні дослідження людини.
За деякий час до заснування вченим першої російської психологічної лабораторії, а точніше в 1860-х роках, вітчизняним фізіологом Сєченовим І. М. (1829-1905) було зазначено необхідність і розроблено першу програму побудови психології як окремої незалежної науки.
Саме він уперше запропонував вважати предметом психології різні типи психічної діяльності в їх розвитку та взаємозв’язку. На думку Сєченова, об’єктивне спостереження є основним методом психології.
Завдяки ідеям Сеченова, пов’язаним із можливостями експериментального вивчення розумового процесу, з активністю та цільовою детермінацією функціонування ЦНС та зворотним зв’язком як одним із факторів регуляції поведінки, розвиток вітчизняної психології вийшов на новий етап. А також ідеї вченого відіграли велику роль у світових наукових дослідженнях.
Не менш визначними вченими, завдяки яким формувалася та розвивалася наука психологія в Україні кінця ХIХ століття, по праву вважають К. Д. Кавеліна, Г. Струве, І. П. Павлова, В. А. Вагнера, М. Є. Введенського, А .А. Ухтомського, Н. Н. Ланге, А. Ф. Лазурського, П. Ф. Лесгафта та інших.
Методи розвитку історії психології в Україні у XX столітті
До і в період революції 1917 року, в 1920-х (при освіті СРСР) і на початку 1930-х років на психологію чекає зовсім не смерть, а навпаки, становлення та розвиток.
На цей час доводиться створення молодої радянської школи психології, завдяки якій продовжилося поширення теорії фундаторів вітчизняної психології і водночас вирішувалися нагальні соціальні проблеми радянського народу.
Тоді ж створення науки відбувається найкращими та всесвітньо відомими розумами, фахівцями в галузі психології: Л. С. Виготським, А. Р. Лурія, В. Н. Мясищевим, Л. В. Занковим, І. М. Соловйовим, М. Я. Басовим, А. Н. Леонтьєвим, С. Л. Рубінштейном, А. А. Смирновим, П. П. Блонським, І. А. Соколянським, С. Г. Геллерштейном, К. К. Платоновим, Н. Д. Заваловою та іншими.
Ведеться формування наступних галузей психології:
- віковий;
- соціальної;
- дитячої;
- авіаційної;
- інженерної;
- педагогічної;
- психології колективу;
- ергономіки;
- психотехніки і т.д.
На високий рівень виходить психодіагностика, розсуваються горизонти застосування консультування з питань психології, відбувається об’єднання різних напрямів у єдину концепцію психіки та зміцнення їх на практиці.
Однак у середині 30-х років раптово відбувається різка зупинка розвитку радянської психології. Її розгромила і заборонила влада, вона ж зупинила психологічні дослідження (зачепила навіть ті, що влада була близька) і видання журналів з психології.
У такому жалюгідному стані наука перебувала близько 30 років. Але навіть суворі заборони, часи репресій, відсутності їжі та військових дій не зупиняли вчених-психологів: Б. М. Теплова, Б. Г. Ананьєва, Д. Н. Узнадзе, А. В. Запорожця, Є. М. Соколова та інших .
І лише до 1960-х років знову почалося поступове відродження заборонених психологічних шкіл та самої науки, історія радянської психології продовжилася.
У 1960-1980-х роках радянська психологія включає кілька провідних напрямів: соціальну, диференціальну, судову, інженерну, психологію виховання і навчання, а також прикладні галузі.
У цей час створенням науки займалися П. У. Симонов, М. П. Бехтерєва, А. У. Брушлинский, О. До. Тихомиров, У. Д. Небылицин, Б. Ф. Ломов, У. У. Давидов, Д. Б. Ельконін, Л. І. Божович, П. Я. Гальперін та інші.
Ближче до завершення 1980-х відбувається формування психологічної служби і становлення психології як елемента культури. Її починають застосовувати у повсякденному житті прості громадяни.
Психологія у сучасній Україні
Усі ми знаємо, наскільки важкими були для нашої країни 90-ті роки. Історія вітчизняної психології включає період розпаду СРСР та кардинальних змін у житті людей. Разом із ними адаптуватися до нових умов довелося й психології.
Ті психологічні служби, які відкривалися на виробництвах, у навчальних закладах, у системі охорони здоров’я і т. д. у результаті виявляються не такими вже й розвиненими та популярними. Внаслідок цього та одночасно сильного потоку інформації з інших країн, а також недостатнього рівня культури психології та ступеня освіченості громадян УКР почала масово поширюватися псевдопсихологія.
Ті події відгукуються досі. Тому навіть сьогодні є ті, хто:
- не відносять психологію до серйозних і важливих наук;
- називають психологів «мозгоправами», які вміють проникати у думки інших;
- а тих, хто має проблеми психологічного характеру – психами;
- змішують наукові знання і магію, цілительство, містицизм і просто прийоми шарлатанів;
- не прагнуть розвитку особистої психологічної культури та вдосконалення себе.
Незважаючи на певні збитки, вітчизняній психології вдалося перейти межу двох тисячоліть, позбутися ідеологічних догм, стати частиною світової психології і за рахунок цього стати більш об’ємною, наповненою, перетвореною.
Особливо швидко зростає зацікавленість людей практичною психологією протягом останніх 10-15 років.
Дедалі більше випускників шкіл бажають здобути вищу освіту, пов’язану з психологією, а ті, хто вже має інші спеціальності, прагнуть підвищити кваліфікацію або просто саморозвиватися.
Популярність в Україні здобула не лише світова, а й вітчизняна література з психології. Справжня наука почала справді викликати інтерес у людей, а не просто бажання за допомогою парапсихології вирішити свої психологічні проблеми або розібратися у своєму внутрішньому світі.
Сьогодні психологія не просто віянням моди, а й дуже затребуваною наукою. Знання з галузі психології цінують бізнесмени, політики та педагоги.
Найбільші психологи в історії
Наведені нижче імена відомі на весь світ. Це найбільші вчені історії психології.
Зигмунд Фрейд (1856-1939)
Фахівець у галузі психології, неврології, психіатрії з Австрії. Ним було засновано теорію психоаналізу. З. Фрейд є творцем обґрунтованої теорії особистості, що складається з трьох компонентів, також він визначив етапи психосексуального розвитку людини, дав опис великому числу механізмів психологічного захисту та пропрацював більшість психотерапевтичних методик, які дозволяють тлумачити сни та вільні асоціації.
Будучи автором величезної кількості наукових праць, Фрейд значною мірою вплинув на такі галузі, як медицина, соціологія, антропологія, мистецтво та література ХХ століття. Завдяки його ідеям психологія та психіатрія зробили великий ривок у розвитку, а способи терапії сильно випереджали час, залишаючись не менш затребуваними і на сьогоднішній день.
Карл Густав Юнг (1875-1961)
Філософ та психіатр зі Швеції є основоположником аналітичного спрямування глибинної психології. Намагався впоратися з дитячими страхами шляхом роботи з несвідомим, а також вивчити пам’ять поколінь, використовуючи містику, алхімію та психологію.
Центральною темою в його працях було співвідношення розумового процесу та культури, біологічного та культурно-історичного факторів на шляху розвитку народів, відмінності у поглядах на світ людей Сходу та Заходу, аналізування міфів, легенд та сказань. Юнг об’єднував свідоме та несвідоме, вважаючи такий союз джерелом культури.
Завдяки йому йшов розвиток колективного несвідомого, він вів свою діяльність за методом вільних асоціацій та пояснення бачення архетипічних символів та образів. Ним запроваджено поняття «інтроверсія» та «екстраверсія», типологія характерів. На його думку, основна мета психотерапії полягала у допомозі людині у реалізації своїх індивідуальних особливостей.
Абрахам Маслоу (1908-1970)
Психолог із США, який відкрив напрямок гуманістичної психології. У його роботах чітко простежувалося протиставлення теорії особистості, яка була побудована на основі психоаналізу та даних, отриманих при діагностуванні людей з деякими порушеннями або відхиленнями, теорії особистості людини здорової та зумілої реалізувати себе.
Найбільш відомою теорією Маслоу є теорія мотивації, з якої їм було виведено ієрархію потреб, що у народі назва «піраміда Маслоу», вершиною якої була потреба особистості самореалізації.
Ірвін Ялом (нар. 1931)
Сучасний психолог і психотерапевт із США, доктор медицини. Є представником екзистенційної психології (однієї з течій гуманістичної психології). Свою діяльність здійснює переважно за методом психоаналізу, проте для Ялома «терапія для всіх», де враховуються лише формальні діагнози, а не індивідуальні особливості пацієнта, неприйнятна. На його думку, кожна людина унікальна, як і її історія та проблема, а тому щоразу слід розробляти новий план терапії, що враховує міжособистісні стосунки лікаря та пацієнта, відкриті та відверті з обох боків.
Велика увага у його роботі приділяється задачі подолання екзистенційного страху смерті.
Ерік Берн (1910-1970)
Ще один фахівець у галузі психології та психіатрії зі США. Розробив транзакційний та сценарний аналізи. Взявши за основу базову теорію психоаналізу, Ерік Берн наголосив на діях, що стають опорою для подальшого формування відносин між людьми. У його роботі приділялася увага як явним і відкритим мотиваціям, а й «ігор» трьох его-состояний людини: Дорослий, Батько і Дитина. Його методи роботи мають велике значення для історії психології.
Формування цих трьох станів відбувається у перші роки життя, коли дитина спілкується з батьками та переймає їх манери, копіює поведінку та образи.
Лев Семенович Виготський (1896-1934)
Радянський психолог, який був відомий своєю культурно-історичною концепцією розвитку найвищих функцій психіки людини. Їм було видано велику кількість літературознавчих праць, а також праць, пов’язаних із педологією та когнітивним розвитком дитини.
Для його робіт характерно поділ психічних функцій на вищі (культурні) та нижчі, де перші вважалися отриманими у процесі життя під впливом соціокультурного середовища, а другі були зумовлені генотипом.
Протягом останніх кількох років значна частина його робіт була відведена дослідженню зв’язку між думками та мовою, де діада «свідомість – поведінка» була замінена на тріаду «свідомість – культура – поведінка», що започаткувало формування вітчизняної психолінгвістики.
Еріх Фромм (1900-1980)
Зробив великий внесок у розвиток соціології, філософії, соціальної психології та психоаналітики. Був прихильником класичного психоаналізу, однак у ньому для Фромма не вистачало можливості повноцінної відповіді на питання щодо того, як жити і чим займатися. Його пропозицією було розуміння психоаналізу як однієї з природничих наук, при цьому він робив спроби зміщення акценту з біологічних мотивів поведінки на вплив соціальних факторів, додавши до переліку питань етичну складову.
З усіх моральних проблем сучасних людей Фромм виділяв байдужість до себе. А також вважав, що основна мета гуманістичного психоаналізу полягає в пізнанні людиною істини про себе, пошук і виявлення психологічних орієнтирів, усвідомлення проблем моральних як основоположних, адже з усіх істот у світі лише людині властива совість.
Головну роль у роботах Фромма грали філософські, етнічні та соціально-психологічні аспекти людської природи, а також питання про призначення людини та сенс буття.
Книги з історії психології
- Марцінковська Т. Д. «Історія психології»
У навчальному посібнику пропонується пояснення загальних закономірностей та дається характеристика етапів формування предмета психології. Наочно можна побачити динаміку та логіку розвитку ідей та напрямів у психології, огляд різних точок зору у поглядах на закони, яким підпорядковується поведінка людини, процес вивчення ним навколишнього світу та правила становлення особистості. Тут історія психологічної науки розглядається як частина загальної історії культури.
Перший посібник, у якому студенти студенти вузів і всі, кому цікаві проблеми психології та становлення науки, можуть знайти інформацію про стан вітчизняної психології наприкінці XIX – на початку XX століть.
- “Історія психології” Мортон Хант
Це набагато більше, ніж просто 18-та робота відомого вченого із США Мортона Ханта. Це його якийсь opus magnum – дослідження, яке вражає своєю масштабністю. Воно було переведено на більшу частину європейських мов, і увага приділяється процесу розвитку психологічної науки протягом останніх двадцяти п’яти століть – від перших античних найбільших філософів, які стали основоположниками психології, до сучасності.
- «Ерос неможливого» Олександр Еткінд
У книзі чітко простежується цікава, але досі практично невідома лінія розвитку російського мислення. Тут непросто історія психоаналізу нашій країні, а й погляд під іншим, нестандартним кутом долю російської культури. У кожному розділі книги розповідається про різні етапи розвитку російського психоаналізу з доповненням у вигляді портретів відомих російських психологів та їх пацієнтів – Лу Андреас-Саломе, Сабіни Шпільрейн, людини-вовка.
- «Історія сучасної психології» Дайана Шульц, Сідні Елен Шульц
У книзі головна роль відведена історії сучасної психології – з останніх років ХІХ століття і до теперішнього часу. Виклад йде у формі розповіді про сформовані течії та наукові школи мислення, кожну з них автори розглядають як напрям, який з’являється з історичного контексту, а не як щось відокремлене, при цьому всі течії описані з урахуванням зв’язку кожного з них з попередніми та подальшими науковими працями та дослідженнями.
Часті питання про історію психології
Відповідаємо на популярні запитання.
Чи є психологія наукою?
Психологія є науковим вивченням розуму та поведінки людини. Предмет дослідження психології – свідомі та несвідомі явища, у тому числі почуття та думки. Можна назвати її академічною дисципліною, що має величезне значення у перетині кордонів між природничими та соціальними науками.
Хто перший почав вивчати психологію?
Фалес (VI ст. до н. е.), який вважав воду основою всього живого, душею, адже саме від води цілком залежало життя людей (наприклад, річка Ніл і врожаї, що залежать від неї).
Які сьогодні є школи психології?
Сучасна психологія включає декілька основних течій, і в їх число входять такі сучасні школи, як глибинна психологія, біхевіоризм, гуманістична психологія, гештальт-психологія, діяльнісний підхід, психоаналіз, нейропсихологія, системна терапія і трансперсональна психологія.
На сьогоднішній день психології ще не вдалося повною мірою вирішити всі завдання, які перед нею стоять, об’єднати в єдине ціле практику та теорію, усунути протиріччя та відсутність потрібної інформації, знайти відповіді на нагальні питання. Проте її розвиток, розширення та вдосконалення не стоїть на місці.
