Бажання гідно виглядати в очах оточуючих характерне для багатьох. Це гарне прагнення, якщо не перетворюється на крайню форму, наприклад, гіперсоціалізацію. Про те, що це таке, ви дізнаєтесь із статті.
Гіперсоціалізація: що це?
Гіперсоціалізація у психології – підвищена схильність людини відповідати нормам певної соціальної групи чи категорії.
Гіперсоціальність – це також потреба уваги до своєї персони. Дане поняття найчастіше зустрічається у таких напрямах, як соціальна психологія та психологія розвитку, де гіперсоціалізація розглядається як особливий стиль виховання та описує певну модель дитячо-батьківських відносин .
Гіперсоціальність життєвих установок – це бажання бути прийнятим у певній соціальній групі. Часто зустрічається у молодіжному середовищі у вигляді участі у різних тематичних рухах та організаціях. У цьому контексті гіперсоціалізація характеризується конформною поведінкою.
Гіперсоціальне виховання та його крайній ступінь — авторитарна гіперсоціалізація відбиває позицію дорослих до розвитку дитини, процес становлення та особистісного зростання якого розписаний до дрібниць і відбувається строго за правилами. Незважаючи на те, що малюк з раннього дитинства позбавлений будь-якого вибору, такий підхід дозволяє дорослим сміливо віднести себе до категорії «правильні батьки».
Що стосується дитини в подібній моделі взаємодії з батьками, то спочатку вона розчулює оточуючих своєю вихованістю та «правильністю». Однак увійшовши в перехідний підлітковий період, людина може збунтуватися .
Подібний тип виховання має для дитини різні наслідки. Гіперсоціалізація особистості може страждати від неврозів різного ступеня тяжкості і мати проблеми у спілкуванні та побудові відносин з іншими людьми. Ставши дорослими, такі люди часто мають проблеми у сімейному житті. До того ж вони зазвичай повторять у вихованні своїх дітей гіперсоціальний стиль, запозичений у батьків.
Така взаємодія з дітьми нерідко спостерігається у батьків, які перебувають «на виду». Це представники таких професій, як освітяни, юристи, лікарі, військові тощо. Багато хто з них вважає, що несуть підвищену моральну відповідальність і їхні діти мають відповідати потрібному статусу — звідси гіперсоціалізація та підвищені вимоги до дитини.
До гіперсоціального виховання також тяжіють люди цілеспрямовані, наполегливі та водночас марнославні та орієнтовані на думку оточуючих. У багатьох випадках наслідки такого стилю виховання доводиться вирішувати у кабінеті психолога.
Щоб подібних ексцесів не відбувалося, батьки повинні розуміти, що таке особистість, і усвідомлювати, що, пригнічуючи почуття любові на користь дотримання суворої дисципліни, вони порушують баланс у відносинах з дітьми. Дитина не почувається коханою і болісно це переносить. У такий спосіб можна виростити виховану людину, але не можна — здорову та щасливу.
Щоб краще розібратися в проблемах дитячо-батьківських відносин, а також освоїти інші напрямки психології, приходьте вчитися у Психолога Блог Lov на програму.
