На початку ХХ століття з’явився напрям у психології, який отримав назву “біхевіоризм”. Його творці ставили собі завдання пояснити, чому люди поводяться по-різному у подібних ситуаціях. Вони шукали відповіді на питання, пов’язані з тим, чи є наша поведінка результатом емоцій, страхів та нашого особистого сприйняття світу, чи це реакція на зовнішні подразники.
Біхевіоризм знайшов широке практичне застосування у різних сферах життя, від виховання дітей до вирішення проблем у політиці та бізнесі.
Розвиток біхевіоризму
На початку 20-го століття США зіткнулася з проблемою суб’єктивної психології в умовах швидкого розвитку промисловості. Щоб відповісти на виклики часу, було розроблено нову теорію – біхевіоризм.
Відмінною рисою цієї школи психології було те, що вона не займалася аналізом мотивів поведінки суб’єкта за допомогою методу самоспостереження. Натомість біхевіористи розглядали поведінку людей і тварин, як реакцію організму на зовнішній стимул. Це дозволяло прогнозувати поведінку людини на основі її реакції на різні стимули.
Біхевіоризм заперечував наявність психічних процесів, які неможливо довести науково. Свої методи дослідження процесів формування реакцій тварин і людей розробили такі вчені, як У. Хантер, К. С. Лешлі, Е. Торндайк, Б. Скіннер та Е. Толмен.
Суть та напрямки біхевіоризму
Біхевіоризм – це теорія, яка сфокусована на поведінкових актах організму, що об’єктивно спостерігаються, у відповідь на зовнішні стимули. Основне завдання біхевіоризму – передбачити поведінку людини на основі стимулів та визначити, які стимули викликають певні реакції організму.
Формула біхевіоризму заснована на двох ключових елементах: стимулі та реакції. Стимул – це зовнішній вплив на організм, а реакція – це дії, які вживаються адаптації до цього впливу. У формулі біхевіоризму може бути третій елемент – підкріплення, яке може бути позитивним чи негативним. Підкріплення використовується посилення чи ослаблення певних реакцій організму на стимули.
Біхевіоризм відрізняється від інших теорій у психології тим, що він сконцентрований на поведінкових реакціях на зовнішні стимули, а не на свідомості. Його основні положення полягають у дослідженні поведінки та реакцій на зовнішні стимули, використанні експерименту та об’єктивного спостереження, прогнозуванні поведінки людини на основі життєвих обставин та використанні зовнішніх факторів як мотивацію для змін у поведінці.
Біхевіоризм також знайшов застосування у сучасній педагогіці. Ця теорія допоможе вчителям створювати ефективні методи навчання, засновані на стимулюванні бажаної поведінки учнів.
З розвитком нових методів, біхевіоризм набув кількох напрямків, таких як методологічний, радикальний, теоретичний та психологічний. Кожен напрям має свої особливості та основні ідеї, але всі вони засновані на дослідженні поведінки та реакцій на зовнішні стимули.
Одним із головних досягнень біхевіоризму є розробка методів дослідження поведінки тварин та людей. Ці методи включають використання експерименту і об’єктивного спостереження, які дозволяють точніше вивчати реакції на різні стимули.
Сучасні дослідження в галузі біхевіоризму також цікавляться питаннями, пов’язаними з формуванням звичок, прийняттям рішень та розвитком особистості. В цілому, біхевіоризм є важливою теорією в психології, яка продовжує впливати на дослідження в галузі поведінки та мотивації.
Плюси та мінуси біхевіоризму
Біхевіоризм – це добре вивчений напрямок у психології, який ґрунтується на науковій основі. Він приніс психології користь у додаванні об’єктивності та точності, встановленні закономірностей у поведінці та поясненні реакцій людини, а також навчив керувати цими реакціями.
Якщо ви хочете вивчити теорію та методи біхевіоризму, рекомендується пройти навчання за програмою ” Практична психологія “. Таким чином, ви зможете навчитися основ біхевіоризму під керівництвом досвідчених наставників, порівняти його з іншими течіями у психології та застосовувати їх у своїй роботі з клієнтами.
