Кожна жінка, яка мріє скинути вагу, неодноразово стикалася з ситуаціями, коли диво-дієта, яка перетворила подругу, чомусь не спрацьовує. Або не діють ліки, які за запевненнями лікаря допомагають майже всім пацієнтам. Вся справа в тому, що боротьба із зайвою вагою потребує індивідуального підходу, як будь-яка інша сфера.
Нові дослідження у сфері генетики не просто дозволяють пролити світло на причини розвитку ожиріння, а й знайти цей індивідуальний підхід. Персональні дієта і програма тренувань, що враховують особливості конкретної людини, зрозуміло, набагато ефективніші, ніж щось середньостатистичне.
Нутриціологія в генетиці та генетика у нутріціології
Якщо придивитися уважніше, то дієтологічні рекомендації рясніють взаємовиключеннями. Одне шановне джерело стверджує одне, а інше — прямо протилежне. Обидві сторони наводять аргументи та наукові дослідження. Але вся проблема в тому, що ми не знаємо, які генетичні особливості брали участь у цих дослідженнях.
Вивченням таких проблем займається наука епігенетика та її напрямок – нутрігеноміка. Ще років 20-30 тому про такі науки більшість людей і не чули. А сьогодні синтетична біологія та епігенетика дають великі надії вивчити закономірності регуляції експресії генів та назавжди вирішити проблеми зайвої ваги.
На сьогодні вже відомо, що одні люди повніють через зловживання жирами , наприклад, тому що погано розпізнають їх смак у їжі та схильні до вживання великої кількості жирів. А інші – за рахунок пристрасті до вуглеводів. Причина може бути або в поганому сприйнятті солодкого (і людина кладе в чай 3 ложки цукру замість 1), або в надмірній чутливості до гіркого, в результаті якого людина маскує солодку гіркоту.
Нутригенетика та нутрігеноміка
Генетика в нутріціології представлена двома напрямками: нутрігенікоміка і нутрігенітика. При цьому нутрігеноміка вивчає саме вплив їжі на експресію генів, а нутригенетика – як гени впливають на харчову поведінку та засвоюваність їжі.
У сфері знань цих наук виявляється безліч цікавих речей:
- Регуляція експресії генів ожиріння, старіння та довголіття;
- індивідуальні відмінності метаболізму різних людей;
- Особливості харчової поведінки;
- Потреба в біологічно активних речовинах ;
- особливості сприйняття смаку (і любові до певних продуктів, відповідно);
- Харчові нестерпності.
Нутригенетика вітамінів, наприклад, вивчає особливості засвоєння вітамінів і допомагає виявити схильність до різних гіповітамінозів. І це не єдина схильність, яку можна виявити. Генетики визначають схильність до ожиріння та причини деяких захворювань:
- епілепсії,
- хвороби Альцгеймера,
- гіпертонічної хвороби,
- цукрового діабету,
- псоріаза,
- багатьох вроджених синдромів та ін.
У майбутньому вони зможуть пролити світло не тільки на причини ожиріння, а й на лікування. Наприклад, вже сьогодні генетичне тестування застосовується для підбору оптимальної дози Варфарину та деяких інших ліків (у різних країнах список різний, у Європі розроблені генетичні тести для 50 лікарських препаратів).
Гени та харчова поведінка
Дивно, але попередній аналіз поліморфізмів серед пацієнтів з ожирінням показав, що головним генетичним винуватцем розвитку ожиріння є не уповільнений метаболізм чи недостатність ферментів, а гени, що регулюють харчову поведінку.
Сьогодні відомо три такі гени:
- FTO,
- MC4R,
- DRD2.
Цікаво, що поліморфізми в генах FTO та МC4R пов’язані і частіше успадковуються разом, ніж окремо. Вони визначають силу почуття голоду та швидкість виникнення почуття насичення.
Носій таких поліморфізмів категорично протипоказано відчувати голод, т.к. саме він штовхає їх на переїдання. Традиційні обмежувальні дієти та розвантажувальні дні завдадуть більше шкоди, ніж користі. Класичне триразове харчування з інтервалами по 6 годин між їдою теж не підійде.
За наявності таких поліморфізмів пацієнту з ожирінням можна рекомендувати лише часте дрібне харчування малими порціями. Особливу увагу варто приділити тривалості прийому їжі – почуття насичення у таких людей приходить не через 20 хвилин після їжі, як завжди, а набагато пізніше. Важливо їсти повільно і стежити за обсягом порції.
Ген DRD2 кодує рецептори до дофаміну, гормону «тихих радостей» і пов’язаний із пристрастю до смачної їжі, особливо шоколаду, що провокує викид дофаміну.
На закінчення варто сказати, що ми ще дуже мало знаємо про роль окремих поліморфізмів та регулювання генів. Та й вклад уже відомих поліморфізмів залишає простір для досліджень.
Однак, не залишає сумнівів, що за генетикою майбутнє. Можливо, для наших дітей генетичний паспорт стане чимось повсякденним і природним, а багатьох захворювань, яких страждає людство, завдяки генетиці, вдасться уникнути.
