Ще в 70-х роках ХХ століття в науковій літературі вперше з’явився термін «співзалежність». Пов’язаний він був з дослідженням рецидивів зловживань у алкоголіків, що вилікувалися, після повернення додому. Виявилося, що родичі своєю усталеною поведінкою, звичками та внутрішньосімейними правилами сприяли виникненню цих зривів.
Наразі доведено, що співзалежність спостерігається не лише за алкоголізму. Причин прояву подібної деструктивної поведінки може бути багато, але завжди шкодить обом партнерам. Чим страшна співзалежність у відносинах і як її позбутися?
Залежність та співзалежність: психологічний взаємозв’язок
Співзалежність – це нездоровий вид взаємовідносин для людей, у якому з боку одного з них присутня глибока залученість до життя іншого. Найчастіше таке поглинання чужим життям пов’язане на хворих зловживаннях партнера: алкоголізмі, наркоманії, при комп’ютерній залежності або ігроманії.
Співзалежність проявляється емоційними та поведінковими відхиленнями, порушеннями соціальної адаптації. Такі люди відрізняються:
- заниженою самооцінкою,
- схильністю до самозвинувачення,
- самоприниження,
- придушенням емоцій, у тому числі гніву,
- спалахами подразнення, агресії.
При знаходженні у тривалих стосунках із залежними чи психічно неврівноваженими людьми, у співзалежних виявляються спотворені уявлення про взаємини, поведінкові розлади. Їхнім мисленням починають керувати стереотипні установки, що рідних потрібно рятувати за будь-яку ціну, а кохання все подолає.
З погляду психології, залежність і співзалежність — це взаємовигідні відносини, де кожен має на меті. Людина, яка страждає від руйнівної звички, отримує зручну турботу, увагу та підтримку замість реальної медичної допомоги. Співзалежні почуваються потрібними. Їх відпускає страх самотності, необхідність самостійно будувати своє життя. Вони списують всі особисті та професійні невдачі на присутність «важкого» родича.
Фактори розвитку та ознаки співзалежності
Головна умова виникнення співзалежних відносин – наявність партнера з адикцією як від шкідливих речовин, а й від сексу, їжі, роботи. Додатковими факторами є:
- Близькі чи родинні зв’язки із залежним. Найчастіше співзалежність переживають мати чи дружина такої людини.
- Власний досвід боротьби із залежністю.
- Прикордонний стан. Момент, коли звичка ще стала залежністю.
- Психологічні травми у дитинстві.
- Гендерні установки. Якщо роль жінки має на увазі служіння чоловікові.
Щоб зрозуміти, що людина перебуває у співзалежних відносинах, достатньо знайти в собі деякі з перерахованих ознак:
- на кожен свій вчинок чекаєте на схвалення інших, інакше не відчуваєте себе задоволеним;
- відчуваєте почуття провини чи сорому за вчинки інших;
- плутаєте свою та чужу зони відповідальності;
- намагаєтеся завжди догодити оточуючим;
- не вмієте відмовляти, навіть у інтимній близькості, навіть якщо вам цього зовсім не хочеться;
- доводите іншим свою перевагу;
- намагаєтеся довіряти кожній людині;
- засмучуєтеся, якщо той образ, яким ви наділили людину і реальність не збігаються;
- прощаєте іншим усі недоліки і намагаєтеся не пред’являти підвищених вимог;
- боїтеся свого гніву;
- впевнені у своїй нездатності щось змінити у житті;
- схильні до маніпуляцій, підкуп або тиск для отримання свого;
- почуваєте себе жертвою обставин;
- випрошування бажане сльозами та примхами.
Як позбутися співзалежності?
Співзалежність найчастіше визначається у людини, коли її родич проходить лікування від алкоголізму чи наркотичної залежності. Психіатри-наркологи обов’язково досліджують найближче оточення та атмосферу в сім’ї.
Комплексна діагностика включає:
- Збір даних. Лікар дізнається про склад сім’ї, характер і тривалість залежності, допомогу родичів у вирішенні цього питання.
- Опитування. У членів сім’ї виявляються супутні негативні стани: депресія, фобія, тривожність, агресія. Набір тестів для підтвердження співзалежності. підбирається індивідуально спеціалістом.
- Проектні методики. У них застосовуються малювальні тести та інтерпретації ситуації.
Для лікування співзалежності використовуються методи психотерапії, які застосовуються для відновлення особистості, підвищення рівня емоційної чутливості та самооцінки, зміцнення особистих кордонів. Існує кілька форматів надання психотерапевтичної допомоги при звільненні від співзалежності:
- індивідуальні сеанси. Використовуються методи когнітивної та поведінкової психотерапії, арт-терапії, аутотренінгу.
- Сімейне консультування. Членам сім’ї розповідають, як ефективно взаємодіяти із залежною людиною, як вибудовувати домашній побут та внутрішньосімейне спілкування.
- Групові зустрічі. На тренінгах реалізуються різні методи продуктивного взаємодії.
