Основні школи психології: суть і особливості 📚

Про що мова? Основні школи психології представляють основні базові теорії цієї науки. Це дозволило повніше описати і пояснити поведінку і розум людини.

 

На що звернути увагу? Психологія вивчає свідомі та несвідомі явища, перетинаючи у процесі досліджень із соціологією, медициною, нейробіологією.

Школи загальної психології

Психологія, як і будь-яка інша гуманітарна наука, включає різні напрями, які відрізняються предметом і методами дослідження, обговорюваними проблемами і пропонованими теоріями, а також понятійним строєм і термінологічним апаратом. З огляду на те, що полі психологічних досліджень поступово розширюється і психологія тісно взаємодіє зі суміжними науками, не дивно, що кількість існуючих концепцій неухильно зростає.

В даний час можна виділити такі основні напрямки та школи психології:

• Аналітична терапія.
• Асоціанізм.
• Біхевіоризм.
• Генетична психологія
• Гештальтпсихологія.
• Гуманістична психологія.
• Індивідуальна психологія.
• Інтегративна трансперсональна психологія.
• Інтерактивна психологія
• Когнітивна психологія.
• Культурно-історична психологія.
• Логотерапія.
• Нейролінгвістичне програмування.
• Позитивна психологія.
• Психоаналіз, чи фрейдизм.
• Раціонально-емоційно-поведінкова терапія.
• Системна сімейна психотерапія.
• Структуралізм.
• Тілесно-орієнтована психотерапія.
• Теорія діяльності.
• Трансакційний аналіз.
• Функціоналізм.
• Екзистенційна психологія.

Зупинимося докладніше на основних школах, що існують у зарубіжній та вітчизняній психології.

Структуралізм

Структуралізм є однією з перших шкіл в історії психології: він виник у ХІХ ст. Теоретичною його базою стали ідеї англійських філософів XVIII–XIX ст., а безпосередньо родоначальниками структуралізму прийнято вважати Вільгельма Вундта та його учня Едварда Тітченера.

Вихідний принцип цього напряму можна охарактеризувати як прагнення вичленувати структуру складного явища і розкласти його на базові складові, доступніші для вивчення та розуміння.

Вундт вважав, що свідомість може бути розділена на основні елементи, подібно до того, як дитина розбирає іграшку, і основним методом у цьому має бути інтроспекція – самопізнання через наш чуттєвий досвід.

Тітченер удосконалив запропоновану його вчителем схему: на його думку, свідомість зводиться до трьох станів – відчуття, уявлення та афект, і дослідник здатний не тільки їх зафіксувати, а й оцінити. Для цього пропонуються такі критерії, як тривалість, інтенсивність, чіткість, а також якість як відмінна властивість.

Структуралізм відіграв важливу роль у становленні експериментальної психології: Тітченером та його послідовниками були проведені масштабні дослідження. У той самий час структуралізм відразу почав критикувати через недостовірність методу інтроспекції.

 

Біхевіоризм

Біхевіоризм (від англ. behaviour – поведінка) – напрям у психології, центральним предметом дослідження якого є поведінка людей.

Біхевіоризм як одна з основних шкіл загальної психології зародився США на початку ХХ століття, і його засновниками стали Джон Уотсон і Б. Ф. Скиннер. На їхню думку, поведінка тварин і людини пояснюється схемою «стимул – реакція», так що вироблення рефлексів можливе і у людей за тим самим зразком, який був продемонстрований дослідами Павлова з собаками. Відповідно, щоб домогтися від індивіда певної поведінки, потрібно створити необхідну мотивацію або у формі заохочення, або у вигляді покарання.

Головним методом класичного біхевіоризму є спостереження за об’єктом, його реакціями у відповідь на вплив довкілля. Завдання дослідника – виявити закономірності, знайти кореляцію між цими змінними.

За своєю суттю біхевіоризм став відповіддю на поширення структуралізму і подібних теорій, які наголошують на вивчення глибинної психології, внутрішньої свідомості, що не піддається будь-якій об’єктивній оцінці. Тут же проблем із експериментальною перевіркою отриманих даних не виникає, оскільки до уваги беруться лише зовнішні події.

Ще далі просунувся Б. Ф. Скіннер, який заклав початок радикального, або оперантного, біхевіоризму: він довів, що особисті події, у тому числі відбулися випадковим чином, також впливають на поведінку людини і оцінюються ним по тому, чи це це наблизило до досягнення мети .

Функціоналізм

Функціоналізм теж виник як реакція на положення структуралістської школи та запропонував підхід до вивчення свідомості як єдиного цілого. Перші представники цього напряму – Вільям Джеймс та Джон Дьюї.

У центрі їхньої уваги виявилася проблема, яким чином людина пристосовується до навколишнього середовища, завдяки яким психічним функціям та процесам.

Індивід вимушений реагувати на зовнішні обставини, але в той же час він шукає способи більш ефективного пристосування до середовища і змінюється сам під час цієї адаптації. Центральне місце в цій схемі зайняли емоції: функціоналісти запропонували тлумачити їх не як причину вчинків людини, а, навпаки, як наслідок, показник змін, що відбулися в ньому.

Подібно до біхевіористів, функціоналісти теж вивчають зовнішні прояви людської психіки, але вони відстоюють ідею, що людиною рухає мета пристосування до навколишнього середовища.

Гештальтпсихологія

Гештальтпсихологія виникла Німеччини, потім вказує і назва цього напрями (від Gestalt – «особистість; образ, форма»). Біля її витоків стоять німецькі психологи Макс Вертгеймер, Курт Коффке і Вольфганг Келер, які в 1912 опублікували статтю з обґрунтуванням вивчення психіки з точки зору цілісних структур – гештальтів.

Дані гештальти в принципі не можуть бути зрозумілі на основі дослідження окремих елементів, оскільки вони володіють власними характеристиками і розвиваються за своїми законами, наприклад, законом угруповання та закону відносини. На думку представників цього напряму, ціле визначає якісні особливості елементів, а чи не навпаки. Тому сприйняття не можна звести до суми відчуттів, і, скажімо, образ у свідомості створюється співвідношенням самої постаті та її фону.

Психологи проводили тести з випробуваними, демонструючи їм ті чи інші картини, і відзначали особливості сприйняття, властиві людському свідомості. Результати цих спостережень дозволили виділити кілька принципів: близькість (розташоване поруч ми зазвичай розглядаємо як єдине), схожість (прагнення знайти подібність із вже відомим), цілісність і замкнутість (тобто людині властиво подумки додавати елементи, що бракують, замикати фігуру, щоб склався цілісний образ) та ін.

Тим самим у процесі створення образу-гештальту бере участь наша свідомість, яка заповнює прогалини та надає картині закінченого характеру. Це прагнення до завершеності, яке є особливістю людської психіки, отримало назву «ефект Зейгарника».

Гештальтпсихологія є не тільки теоретичною концепцією, а й напрямом психотерапії, що досі зберігає популярність. Основоположником гештальт-терапії, який переніс наукові ідеї на прикладну сферу, став Ф. Перлз.

Згідно з цим підходом, проблеми психологічного характеру виникають у людей внаслідок незавершеності гештальту, яким може виявитися все що завгодно (нереалізована дитяча мрія, розрив у відносинах із близькою людиною тощо).

Хоча об’єктивно сам гештальт був малозначимим, важливо те, як і сприймається людиною. Відповідно, гештальт-терапевти допомагають знайти проблемну точку та закрити це питання, вивівши пацієнта зі стану внутрішнього дискомфорту.

Психоаналіз

Психоаналіз (нім. psychoanalyse) – теорія, виникнення якої міцно пов’язується з діяльністю видатного австрійського невролога та психіатра Зигмунда Фрейда (1856-1939). Якщо фрейдизм – це основне поняття для позначення наукової школи психології, то психоаналіз – це ще й метод психотерапії, який успішно застосовується для лікування розладів.

Основні положення психоаналізу:

• Людська поведінка, досвід та пізнання у своїй основі визначаються внутрішніми потягами.
• Дані потяги переважно несвідомі та ірраціональні.
• Усвідомлення цих потягу наштовхується на опір у формі захисних психічних механізмів.
• Особливості розвитку індивіда багато в чому визначаються подіями, що відбулися в ранньому дитинстві, навіть якщо сама людина і не може їх згадати.
• У психіці кожної людини є свідома та несвідома сторони, які можуть конфліктувати, наприклад, при спробі витіснити несвідомий матеріал, замінивши його усвідомленими образами дійсності. У цьому випадку можливі психоемоційні порушення, що виражаються у неврозах, страхах, депресіях.
• Єдиний ефективний шлях позбавитися несвідомого – усвідомлення того, що виявилося заблоковано, навіщо потрібна підтримка професійного психолога.

Сам Фрейд практикував метод психоаналізу, у якому «аналізант» (пацієнт) вдягає у словесну форму свої думки, почуття, включаючи сни, фантазії та асоціації, а психотерапевт знаходить у цьому приховані проблеми, скажімо пов’язуючи дитячі травми та страхи зі справжнім станом. Так спільними зусиллями відкриваються переживання, що турбують людину, і проблема вирішується.

Ще одна ідея Фрейда – виділення трьох структурних елементів особистості, яким вчений дав назви “Я” (Его), “Воно” (Ід) і “Над-Я” (Супер-Его).
Розробка концепцій психоаналізу була продовжена учнями та послідовниками Фрейда, серед яких слід зазначити Альфреда Адлера, Карла Юнга, Еріха Фромма, Карен Хорні, Гаррі Саллівана, Жака Лакана та ін.

Одне з відгалужень психоаналізу отримало назву «неофрейдизм». Незважаючи на те, що неофрейдисти висловлюють погляди, що відрізняються від ідей Фрейда, основою всіх наявних в даний час теорій психоаналізу є поняття несвідомого, широке використання якого в психології починається з Фрейда.

Основні школи психології у рамках розвитку психоаналітичного підходу

1. Пояснення людської поведінки.
2. Методи вивчення мотивації поведінки людини.
3. Практичні методики лікування психічних розладів.

Когнітивна психологія

Когнітивна психологія (лат. cognitio – «знання») орієнтована експериментальні методи, зокрема математичне моделювання мислення. У центрі її уваги знаходяться пізнавальні процеси, тобто все те, що пов’язане з отриманням, зберіганням та видачею інформації про навколишню реальність – логічне мислення, пам’ять, уяву, увагу, мовлення, людський інтелект тощо.

До основних представників когнітивної школи належать такі метри зарубіжної психології, як Джордж Міллер, Джером Брунер, Ульрік Найссер, Герберт Саймон, Аллен Ньюелл, Карл Прібрам, Борис Величковський.

Формальна дата зародження когнітивної психології – 11 вересня 1956 року. Цього дня в Массачусетському технологічному інституті було зібрано групу фахівців, які займалися інформаційною теорією. Поява цього напряму пояснюється початком комп’ютерної революції, і когнітивна психологія виходить із важливої ​​подібності роботи алгоритмічних механізмів і мозку: останній сприймається як своєрідний біокомп’ютер.

Так, Річард Аткінсон розробив модель процесів пам’яті людини за аналогією до комп’ютера. Розгляд питань, пов’язаних із створенням штучного інтелекту, став однією з тем досліджень когнітивної психології ще в 1960-х роках: найбільший внесок у цей напрямок зробила вюрцбурзька школа.

Представники когнітивної психології вивчають алгоритми людського мозку. Одна з основних ідей даної концепції полягає в тому, що мозок у процесі постійної переробки одержуваної інформації вдосконалює алгоритми прийняття рішень, наприклад у вигляді створення готових шаблонів, які використовуються у подібних ситуаціях, і тим самим прискорюють досягнення результату.

При цьому когнітивна система є динамічною, і людина, набуваючи нових знань та вмінь, виходить на якісно нові рівні пізнавальної діяльності. Метою досліджень є пошук найбільш ефективних методик роботи психіки щодо отримання та обробки інформації.

У зв’язку з цим дуже великий інтерес проявляється до аналізу прийомів навчання, і когнітивна психологія включає розробку практичних дидактичних моделей: при цьому наголос робиться на особливості роботи мозку дітей в тому чи іншому віці. На відміну від психоаналізу когнітивна психологія досліджує лише сферу свідомого, і предметом вивчення стають розумові процеси, наприклад, запам’ятовування інформації, вирішення логічних завдань тощо.

Когнітивісти переважно займаються вузькими спеціалізованими областями – навчання дітей певного віку, розвиток довготривалої пам’яті або уваги тощо. Відповідно, дослідження мають практичний характер, з використанням випробувань на добровільних учасниках експериментів, у ході яких відтворюються алгоритми, пов’язані з обробкою інформації.

Гуманістична психологія

Гуманістична психологія виникла у 1960-х роках, і найбільший внесок у розвиток цього напряму зробили А. Маслоу, Д. Бьюдженталь, К. Роджерс, Ст Франкл. Вихідним постулатом стало заперечення проти побудови психології на зразок природничих наук, оскільки людина як об’єкт дослідження відрізняється унікальними особливостями.

Основні ідеї гуманістичної психології

П’ять ключових принципів було сформульовано Джеймсом Бьюдженталем, першим президентом Асоціації з гуманістичної психології.

• Людина не зводиться до суми складових його елементів , і він є єдиним цілим.
• Людське існування розкривається у тих об’єднуючих людей громадських зв’язків.
• Людина має здатність самосвідомості та самопізнання.
• Кожна людина має свободу вибору – її поведінка не може бути жорстко детермінована зовнішніми факторами. Внаслідок цього особистість несе відповідальність за зроблений вибір.
• За своєю люди інтенціональні , тобто дивляться у майбутнє, ставлять собі цілі, вибирають систему цінностей і смислів, що відповідає їх життєвим цілям.

Однією з основних теорій, розроблених гуманістичної школою сучасної психології, – це ієрархія вроджених базових потреб особистості, сконструйована А. Маслоу. Його піраміда виглядає так:

• найпростіші фізіологічні потреби – вгамування голоду, спраги, захист від холоду тощо, що поєднує людину з тваринами;
• потреби у безпеці – відчуття захищеності, відсутність тривог;
• соціальні потреби : спілкування, прихильність, кохання;
• самоповагу – визнання цінності своєї особистості іншими людьми, кар’єрне зростання, професійні успіхи;
• духовні – пізнання, творчість, самовираження.

При цьому потреби актуалізуються по порядку, і тільки коли попередні задоволені, людина починає випробовувати вищі.

Кожна з перерахованих шкіл стала поштовхом у розвиток психологічної науки і втрачає актуальність й у час. Ближче познайомитися з напрямками, стати спеціалістом в одному з них може будь-хто. Програма Практична психологія передбачає перепідготовку, освоєння нової, потрібної людям, професії з нуля.