У цій статті поговоримо про особливий вид патології – дистрофію. Нижче ви знайдете відповіді на запитання: які бувають дистрофії, чому вони виникають і чи можна їх вилікувати.
Що таке дистрофія?
Дистрофія – це структурні зміни тканини або органу, спричинені порушеннями метаболізму всередині клітин.
Найчастіше в організмі людини зустрічаються дистрофії наступних тканин:
- жирова дистрофія;
- м’язова дистрофія;
- дистрофія міокарда (серцевої тканини).
Класифікація дистрофій
Вирізняють такі типи дистрофії:
- вроджена,
- набута.
Вроджені дистрофії мають генетичну природу та виявляються у ранньому дитинстві. Дистрофії у дітей протікають дуже тяжко. До них належить, наприклад, досить поширений вид дистрофії м’язів – дистрофія Дюшенна.
Дистрофія Дюшенна – це генетичне захворювання, що передається від матері до сина (ген знаходиться в Х-хромосомі). Перші роки життя дитина розвивається нормально, хвороба маніфестує у період від 3 до 5 років. Спочатку виникають труднощі при підйомі сходами, потім при ходьбі, пізніше уражаються дихальні та серцеві м’язи. Прогноз несприятливий, лікування цієї патології нині немає.
За поширеністю види дистрофій бувають такі:
- загальна (індекс маси тіла менше 16);
- місцева (якогось органу).
До місцевих дистрофій, наприклад, належать:
- дистрофія печінки;
- дистрофія серця;
- дистрофія ока;
- дистрофія нігтів.
Дистрофія сітківки це ціла група захворювань різної тяжкості. Деякі з них досить нешкідливі, а інші призводять до відшарування сітківки та сліпоті.
Дистрофія сітківки може бути уродженою або розвинутися з віком. Причини розвитку до кінця не встановлені, але серед них називають:
- сильну короткозорість;
- цукровий діабет;
- екзофтальм при тиреотоксикозі (збільшення розмірів очного яблука при гіпертиреозі, внаслідок чого здавлюються судини, які живлять сітківку).
Докладніше про гіпертиреоз ви можете прочитати у блозі «Нутриціологія».
Причини дистрофії
У основі розвитку дистрофії лежать трофічні порушення. Дослівно з грецької слово «дистрофія» і перекладається: порушення харчування. Уроджені дистрофії пов’язані з мутаціями у певних генах, вони успадковуються дітьми від батьків і не залежать від зовнішніх факторів.
Набуті дистрофії більшою мірою пов’язані з впливом середовища. Наприклад, загальна дистрофія – результат зниженого харчування чи голодування. Причиною загальної дистрофії часто є порушення харчової поведінки.
Механізми розвитку місцевої дистрофії такі:
- зниження припливу крові до органу чи тканини;
- ураження нервової системи;
- механічні травми (наприклад, тривале стискання);
- дія фізичних факторів (випромінювання);
- токсична дія.
Токсичний ефект можливий при дії речовин:
- проникають в організм із навколишнього середовища;
- що утворюються у самій тканині в результаті переходу однієї речовини в іншу;
- синтезу у тканинах речовин, які у нормі там синтезуватися не повинні;
- надлишковому надходженню в тканини речовин, які в нормальній кількості не мають токсичної дії.
Симптоми дистрофії
М’язова дистрофія має такі ознаки:
- поступове безболісне зниження тонусу м’язів;
- зменшення розмірів м’язів (атрофія);
- зниження обсягу рухів;
- втрата набутих навичок у дітей (розучився тримати ложку, стояти на одній нозі та ін.);
- сильна слабкість, втома, у маленьких дітей – апатія, млявість;
- часті падіння, нестійкість, зміни ходи;
- звичайне побутове навантаження (підйом сходами і т.д.) стає позамежним.
Для інших органів проявами дистрофії є:
- зменшення розмірів;
- зміни структури;
- зниження обсягу виконуваних функцій.
Діагностика та лікування дистрофій
Т.к. більшість видів дистрофій мають генетичне походження, для діагностики використовують аналіз крові наявність ДНК мутацій.
На жаль, в даний час лікування при вроджених дистрофіях м’язів носить паліативний характер і спрямоване на поліпшення якості життя. Однак у науково-дослідних інститутах безперервно йде розробка нових перспективних методів лікування: трансплантація м’язової тканини, введення антитіл, генна та гормональна терапії.
Дистрофії окремих органів досить успішно піддаються терапії. Діагностикою та лікуванням займається лікар вузької спеціалізації, наприклад, офтальмолог чи дерматолог. Для лікування використовують місцеві лікарські засоби, до складу яких включені вітаміни та амінокислоти. Застосовуються фізіотерапевтичні методи, що покращують кровообіг.
Також проводиться корекція живлення. Харчування грає величезну роль, воно має бути повноцінним та збалансованим. Для складання раціону харчування можна звернутися до лікаря-дієтолога або нутриціолога.
